Вам давно знайоме і рідне слово ВІЛЬХОВЕЦЬ, і де б ви не були – з теплотою згадуватимеш рідну оселю, безтурботне дитинство і такий примхливий вільхівецький краєвид. Проте, чи знаєш ти його походження?
Напевне, ні. Тоді послухай.

        Це було в сиву давнину. Невелике слов’янське поселення лежало серед рівнини. На схід і північ від нього тяглися луки з пахучими травами, їм заступали дорогу ліси. На заході, на дні глибокої долини, обрамленої стрімкими скелями, текла змійкою річка. Її болотисті береги покривали густі зарості вологолюбної вільхи. Люди іноді приходили сюди на полювання.

         Ми не знаємо, як називалось це поселення, таких було багато на Русі. Його мешканці нічим не відрізнялись від своїх співвітчизників. І раптом над Россю страшне лихо – напад монголо-татар. Мужній опір руських воїнів не міг стримати навалу озвірілих кочівників. Дикі набіги завойовників не раз опустошували населення і поля наших предків. І тоді, рятуючись, люди залишали домівки і шукали порятунку у тієї знайомої нам долини. Непролазні хащі вільхи, гориста місцевість захищали біжинців від ворожого ока. Знайшовши безпечне місце, всі мешканці з часом переселились до річки. Це були предки сучасних вільхівчан.
          Через оту вільху, яка допомагала їм у біді, нове поселення вони назвали ВІЛЬХОВЕЦЬ.

           Річка давно оміліла, невгамовний біг часу зруйнував крутизну схилів, зникла майже вся вільха…

           А назва нашого села, пройшовши століття, залишилась незмінною.

           Вільховець - село, центр сільської Ради, розташоване за 13 кілометрів від районного центру і за 10 кілометрів від залізничної станції Таганча. Населення 1156 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Калинівка, Половецьке й Семигори.

           В селі є середня школа, будинок культури а також 2 бібліотеки.

           У липні 1668 року біля Вільховця сталася битва між запорізькими козаками на чолі з І. Сірком і татарами, які були вщент розбиті.

           За героїзм, виявлений  у Великій Вітчизняній війні, 200 місцвих жителів нагороджено орденами й медалями СРСР. Житель села О. А. Кудін був одним з захисників легендарної Брестської фортеці.

            Картину дореволюційного життя жителів села Семигір яскраво змалював І. С. Нечуй-Левицький у творі "Кайдашева Сім'я". Про розквіт цього села за Радянської влади розповідається у книжці О. О. Палажченка "Там де жили Кайдаші".

            Поблизу Вільховця виявлено залишки двох городищ; тут знайдено монету гривну часів Київської Русі. Біля Половецького досліджено давньоруський могильник, поселення та городище ІХ-ХІІ століть, як було сторожовим пунктом на березі Росі.